Дощ і сонце водно́час… як мило!
Й вітерець наостанок додавсь,
Під'єднатись до них закортіло,
Бо погода на славу вдала́сь.
В ній покину свої негаразди,
Біль утоми і болісний страх,
Забере нехай вітер наза́вжди
Та розвіє в далеких степах.
Й поверне́ться чимдуж — він зуміє,
Війне свіжістю в сонячний двір,
Рука ж звично вікно привідкриє,
До оселі щоби́ залетів.
21.07.2026.
Ганна Зубко
