Закляк в повітрі металевий звук,
Смертельна ніч несе жаху лавину,
У голові лунає серця стук,
Від страху в роті гіркота полину.
Сирена ріже тишу, мов ножем,
У небі місяць блідне від тривоги.
І кожен крок здається вже чужим,
Світ перевернутий забув дороги.
Тремтять і деренчать крихкі шибки,
Від натиску нестриманої сили,
Тріщить безумний простір навкруги.
Повітря виє, мов встають могили.
І вибухи… А потім тишина,
Яка кричить — перетинки розбила.
Та навіть ніч не вічна й не німа —
Світанок. День. Сирена знов завила…
01 серпня 2026 р.
