Собою бути!

Привіт… ой… вже написала.
Щодня писала — та не надсилала.
Не просто мовчала — я знала,
що ти не обрав… і душа відпускала.
Я знала — не стану тією єдиною,
і серце стискалось тривожно й глухо.
Я вчилась бути для тебе сильною,
коли всередині ламалось тихо.
Я обманула — не зізналась в коханні,
що з першого дня проростало в мені.
Бо є ті правила — дивні, незнані,
де треба мовчати у власній війні.
Хотіла зламати їх, кинути в безвість,
пішли вони к чорту — ці схеми й ролі.
Та в тобі вони — як залізна необхідність,
як рейки звичної, рівної долі.
Ти казав — не хотів завдавати болю,
не рвати кордони, не йти напролом.
А я їх віддала тобі добровільно,
щоб ще один день прожити удвох.
Ділитись світом — зорями, літом,
концертами, лісом, ароматом трав.
Посмішку, губи, погляд відкритий —
усе, що в мені ти так легко брав.
Наче відстані не існувало,
наче час розчинявся між нами.
Я правила ті до біса послала —
бо хотіла лишитись собою з тобою — не планами.
Хотіла вразливість — без страху осуду,
щоб плечем ти став у важку мить.
Щоб разом — проти темряви лютої,
а не кожен окремо — мов тінь і щит.
Я знову наділяю тебе ілюзіями…
І знаю — так більше не буде вже.
Бо те, що не стало реальністю,
не проросте раптом у щось нове.
Чому я мовчала? — боялась втрати.
Страх закривав мені рот і слова.
Терпіти — була моя давня звичка,
терпіти — бо нібито так треба.
Та завдяки тобі я зрозуміла:
дитину в собі не можна карати.
Її потрібно любити щиро й сміливо,
а не за те, що вміє мовчати.
Я відчувала напругу між нами —
тобі некомфортно, і це не вина.
Бо важко лишатись там, де не рівно,
де глибина — для одного стіна.
Для мене глибина — це довіра безумовна,
це крок назустріч без страху впасти.
Для тебе ж глибина — зона тривожна,
де легше відступити, ніж щиро припасти.
І немає провини, що ти не кохаєш.
Життя — не контракт і не обіцянка.
Не завжди відчуття збігаються краєм,
не завжди у двох однакова планка.
Ти дав мені простір — хай і дозовано,
ти вчив мене крила розправляти знов.
І якщо так розквітаю від крихти тепла —
то що ж буде там, де повна любов?
Де не бояться сказати “люблю”,
де не тікають від глибини,
де поруч не з примхи, не на межі,
а просто — тому що обрані ми.
І головне — я тепер це знаю:
я більше не буду себе зменшувати
Я можу любити. Я не вмираю.
Я вчуся — собою не нехтувати!
І я не хочу тебе забути
Я вчуся- з собою бути!
Елеонора Кіркіна