Зосереджені на нісенітницях,
Ми втрачаємо свій момент.
Ми чекаємо, що все вернеться —
Й розбиваємося ущент.
На околицях свого розуму
Налаштовуєм помилки.
Наче живем під гіпнозом,
Що йде з легкої чиїсь руки.
Уливаємось в чужий соціум,
Забуваєм про власний враз.
І життя уже — наче фоновий шум,
І вагон із чужих образ.
Налаштовані на ритм публіки,
Ми танцюємо свій галоп.
І коли життя вже стає сутінками —
Ми нарешті говорим: стоп.
