Тендітний подих

Той самий спокiй, який так довго твiй хворий з середини чекав, шукав, блукав, вбиваючи всi почуття душив вином, та вином тим й добивав.
Без п'ятнадцяти на третю ночi соло на гiтарi грав, той, що з середини, вiн певен лише у тому, що певностi нема.
Мiркуючи о паралелях, вигадуючи тi шляхи, якi зможуть, чи допоможуть, та врештi решт сховають тебе самого, разом iз тим, що навигадував вiн уночi.
З пiвночi на пiвдень, iз заходу на схiд – на всi чотири сторони реве його порив, реве його бажання йти, хоча б куди, аби нi з ким.
Над озерами, морями, океанами летить усе його буття, хапаючи усе ось те хвилююче повiтря, зрива його з поверхнi пiни хвиль бурхливих, якi водночас здадуться такими рiдними, близькими.
А ти стоïш, немає сил, чуття таке, нiби пустий, нiби порожнiй – вiдпустив, бо вiдпустив, хоча один тендiтний дотик краще за життя усiх.
Один тендiтний подих, що формував свiтогляд, – нехай хтось скаже, що краще дихати простiш, аби подовше, аби прожити у цiй сiростi без фарб яскравих творчостi, – цей подих звiльнити може вiд самотностi, цей подих закохає в себе, i надасть змогу дихати у космосi.<br>Олексій Казачанський