Крик… не згадаю вже як давно
Коли востаннє я його чув?
А чи він був криком?
Для мене — криком?
Чомусь я сприймав його по-іншому:
Я чув у ньому мʼякий голос соловейка,
Так, я в ньому чув шепіт тонких дерев,
Що в тиші ніжно бриніли між собою.
Мені твій крик — майже непомітний.
Та завжди в тиші почую ті слова,
Що, мов водограєм з твоїх уст,
Переливаються у мій струмок
У мій струмок,
що хвилями пливе
Від радості твого
дзвінкого водограю<br>Федченко Максим (Fedch)
