Коли війна крізь тіні прорвалася,
І світ зламався під вагою днів,
Воїн пішов, не стрівшися з ласкою,
Залишивши тишу замість слів.
Вогонь в його очах давно погас,
Та дух не згинув у страшнім бою.
Він став історією безголосою,
Що в серцях палає, як світанок той.
Пам’ять — як вогонь, що не згасне в вітрах,
Вона живе у піснях і сльозах.
Бо навіть в морі чорних днів війни
Знайдемо світло в дитячих руках.
<br>Кравченко Богдана Іванівна
