Ти музою стала в моєму житті,
Немов тихий промінь, що світить від сонця.
Твої оченята, чисті, святі,
Зігріють у холод мене край віконця.
Ти стала рядками, що просяться в вірш,
І навіть коли я мовчу сам з собою.
Мелодія ця не стихає вже більш,
І образ твій завжди переді мною.
Не знаю, чи доля звела просто так
Мене із тобою колись на навчанні.
А може, ти сіла вже з кимось в літак,
Про кого думки, з ким ти зараз в єднанні.
Можливо, є хтось, хто тобі дорогий,
Хто бачить твій погляд, про кого бажання.
Самотній ґазда, дотепер холостий,
Шукаю по світу щирого кохання.
Я зовсім не хочу порушити спокій,
Не хочу нав’язуватися ні на крок.
Та просто цікаво, як ти мене бачиш,
Коли поміж нами зникає замок?
Бо ти стала музою — це не сховати,
Тобі повторятиму знов це і знов.
Хто знає, можливо, це справжнє кохання?
Мені дороге за мільйони розмов.<br>Юрій Сіромашенко
