Ти подзвонив – і в щасті захлинулась,
Втопила в нім всі видумки розплат.
Душа душі невидимо торкнулась,
Хотіла цього більш тебе в стократ.
Хоча твій голос був такий привітний,
Ще й так зненацька тихо пролунав.
Що я забула погляд твій не літній,
Не подзвонив би, якби не бажав.
Щоби зуміла все те не вертати –
Болючі миті непорозумінь.
Ну як тебе ще можу не кохати
І подумки благати – не покинь.
А думала в твій бік уже не гляну,
Та ні – ледь привітаюся лише
І свою гордість випещу й догляну.
Вертаюся в минуле, та невже?!
О, як ти легко все те перекреслив,
Одним лише єдиним цим дзвінком!
І віру дав, що нам заквітнуть весни
Кульбабиним і сонячним вінком.
