Була у хлопця сорочка,
вишита дрібно хрестами,
були замріяні очі,
карі, такі ж як у мами.
Душу мав безневинну,
ніжну і світлу, як сонях.
Ніс він свою Україну,
наче кришталь у долонях!
Мати вгадала з нитками –
комір, як чуб в позолоті.
На полотні домотканім
сині волошки на жовтім.
Та вишиття це барвисте
око вороже разило.
Світ розколовся і блиснув…
…Впало червоним на біле
серце русявого сина.
Нащо так вірно кохати
рідну свою Україну
вчила згорьована мати!
<br>В'ячеслав Семенко
