Тішить вечір слабкістю тепла,
Тихий шелест вводить у задуму,
Тож кори торкається рука,
Із тобою, дерево, побуду.
В твоїй тіні — краща на шляху,
Та ще й лавка дозволяє сісти,
ЗМІ, як бачиш, в руки не беру,
Бо думки у тиші буду пле́сти.
До смеркання не одну вплету
У косу́, що розміром з дорогу,
Зійде місяць і тоді піду́
До того́ ж самотнього порогу.
03.08.2026.
Ганна Зубко
