Іржаве світло падає в шухляду,
і ніч фарбує стіни в антрацит:
крізь пальці часу я ковтаю зраду,
де кожен спогад — то старий граніт.
Кімната дихає їдким озоном,
думки сплелися в дротяний клубок.
І тиша грає жовтим грамофоном,
Хвилини медом капають в пісок.
Ми кидаємо не слова — шурупи,
Що вкручуються в мозок та тіла,
І часто ми всміхаємось крізь зуби,
Вдивляючись у тіні в дзеркалах.
А вітер крутить шестірні із листя,
і місяць — як лимонний гострий серп.
Лиш сни — скрегочуть, мов іржаве щастя,
Тут погляд світу — висічений герб.
03 серпня 2026 р.
