Всі звірі на світі красиві,
Негарних звіряток нема.
От мишка бігла в пориві,
Там киця гуляла сама.
Угледіла киця лінива
Прониру сіреньку ураз:
Підкралася, цибнув сміливо,
Схопила, впіймавши нараз.
– Ой, горенько, кицю, як можна,
Ти ж зовсім, геть зовсім брудна!
І лапки замурзані – кожна…
Лукавила мишка чудна.
Сконфузилась киця: – І справді,
Треба умитись гарненько…
Сядь, зачекай біля мене тоді –
Причепурюся швиденько.
Ослабляє свої кігтики,
Легковажно повірив на мить.
Миша зраділа – і навтьоки:
Так спритно, куди там вловить!
З тих пір всяка кішка й по нині
Вмивається вже – як поїсть.
Стало ясно навіть дитині,
Чому до мешей у них злість!<br>А. Попик
