Як чекала мати сина:
– Де ти є, моя дитино?
Ти в якім краю буваєш?
Де ти спиш? Кого кохаєш?
Що вдягаєш ти на себе
і чи часто бачиш небо?
– Я в ріднíм краю буваю,
сплю в степу й біди не знаю.
Закохався в Батьківщину,
наче в гарную дівчину.
Я вдягаю честь та славу!
Б'юсь за рідную державу!
Небо бачу часто, Мамо,
а на небі хлопцям — слава!
З неба ллються сліз краплини,
тих хто, Мамо, в бою згинув,
тих хто в небі оселився,
над країною вхилився.
Захистив її собою,
щоб жили Ми із Тобою.<br>Альміріс Степовий
