Наша доля — вільна воля,
наша стріха — богів втіха.
Мрії наші — вітер в хащі,
душі наші непропавші.
Очі втомлені та зрячі.
Руки роблять все терпляче.
Ноги держать ще шляхи,
на плечах чужі гріхи.
Десь попереду тривога,
ззаду пройдена дорога.
А кохання — ніжний звір.
Щастя річкой ллється з гір.
Обіймає рідна мати та запрошує до хати
всіх, хто серце щире має й Україну захищає.
Всім дарує оберіг — зло не зайде на поріг.
Згине чорная орда і піде від нас біда.
Розквітуть у полі квіти — щастя буде в серці жити.
Очі висохнуть від сліз, підросте зелений ліс.
Сонце з неба нам засяє — Україна розквітає!
Я не знаю, як все це сталося.
Я не знаю, як це зламалося.
Я не знаю, як все буде.
Я знаю тільки, як гинуть люди.
Я це ніколи не забуду.<br>Альміріс Степовий
