Маленькі оченята з неба поглядають
Ангели небесні вже їх доглядають.
Зірочки маленькі мамині зайчата,
Самі наймиліші, хлопчики й дівчата.
Все скінчилось миттю, болю вже немає,
Більше не стріляють, десь мама співає,
Нема мами й тата і рідного дому,
Хочуть запитати: "За що? Винні в чому?"
За що обірвалось їх життя щасливе?
Чому все так склалось, не здійснились мрії,
Нелюди безбожні їх життя забрали,
Думки крають серце, невже все це з нами?
Не буде прощення, та ніколи в світі
Нам це не забути, як згинули діти!
Людмила Сун-Дун-Чан
