Болото тягне чоботи на дно,
Січе осколок, лається вся рота.
Бліндаж без покриття живе давно,
Там суміш — із заліза, крові й поту.
Порожні гільзи сипляться до ніг.
Навколо берці в жирному мазуті.
І раптом з пітьми погляд — іскри крик
у цій заляканій, залізній люті.
Рука спіткнулась на сухій щоці.
Вона стирає бруд і кров з обличчя,
Мов біле світло у нічній ріці.
Світ занімів — замкнулося сторіччя.
Вони затиснуті в болотистий окоп.
Немає слів вигадливих. Лиш порох.
В його зіницях — дикий автостоп,
В її очах лише мовчазний сполох.
Він чує її подих через дим.
І бачить її шкіру в проріз маски,
Вона у мить для нього стала — всім,
Немає тут ні щастя, ані казки.
Взяв її руку. У долонях стис.
Вони не клялись — глухне канонада.
І прихилилася, і погляд вниз —
Затихло все… У серці — серенада…
29 червня 2026 р.
