Зіткнулись два фрактали — дві стіни,
Два абсолюти в радіусі его.
Він — із бетону, криці і вини,
Вона — скляного глянцевого Лего.
Ніхто не ступить вбік із тих орбіт,
Де кожен сам собі і вісь, і всесвіт.
У нього в пальцях — лиш арктичний лід,
У неї в серці — кригоходу плескіт.
Вони не разом — кожен сам-один,
Заперті в свої дивні хмарочоси.
Він міряє секунди до сивин,
Вона вплітає сивину у коси.
Руйнує простір спалах двох недуг,
В нім кожен прагне бути лиш останнім —
Два дзеркала, що вигнулись у круг,
І відбивають власне полювання.
Напруга струму перейшла межу,
І тут закони фізики безсилі.
Не викресали іскру куражу,
А вибухнули в тротиловій хвилі.
Сліпучий спалах. Стогін і колапс.
Два всесвіти розпалися на кванти.
Все те, що так ретельно будувалось,
Злетіло в небо. Зникли їх гіганти.
Лишився попіл, антрацит і ртуть,
І радіація січе реальність.
Титани, ті на компроміс не йдуть —
Ламаються у кристалічну крайність.
29 червня 2026 р.
