І здимілася мить

Гримить мить,
а дим димить.
Труба гудкі гудки руба.
Біда пітьма.
Піт капає, капелла,
бандура —
банда дурно виграва:
Трубач, як бачиш
шелестом веслує,
художник худо пише
шемріт мрій.
Помрій, пограй,
постій, відчуй, спинися.
Повеселися!
Селишся — лишись.
Зостатись де?
Деінде, тож питання:
а де ж те "ні"? А де ж є те що "де"?
Іде мов тінь, і грається,
Бурхливо, щось хлинуло!
А вітер мовчки гне гнітючі верби,
а дим димить
і здимілася мить.<br>Антон Шаталов