Ти піди по селу та послухай,
як і з ким розмовляють хлопці,
коли їсти жінки їх кличуть,
матюкають життя завзято.
Я хотів би гріхів не знати,
днем під соснами не ховатись,
щоб мене із терпінням затятим
дома рідні чекали обличчя.
Щоб у мене хтось вірив сильно,
як у вигадки й байки старців,
і в війну, і в морську пригоду
полетів би за мною птахом.
Я хотів би нічого не знати
навіть зовсім нічого не чути,
на сніданок, і на обіди
цілувати твої ніжні губи.
І байдуже, що скажуть ті люди,
мені страху нема про завтра,
тільки б очі мої милували
твої ніжні, як персик, груди.
Ти піди по селу та послухай,
я списав би на то сторінки,
як ти кроком своїм ледь чутним
постирала мої границі.
АС
