З півоберту заводиться, до сотні — як стріла,
зате у пору всякую не боле голова.
Та схаменися, милая, посидь хоч 5 минут,
нікуди то не дінеса — без тебе не підут.
Заведжена як дзига, натягнута струна,
за метеор прудкішая — весела чи сумна.
Ти де така вродиласа, ну хто тебе зробив,
між людством і тобою поглянь який розрив.
За всі ці твої якості люблю тебе сповна,
моя криниця радості від корби і до дна.
Одного тілько боюса, бо хто якщо не я,
розстанемось з тобою ми — й зостанешса одна.
Живого серця мойого ти геть не берегла,
лий сльозки над могилкою, лий, лий моя мала.
TM
