Минуть роки, і ти уже сивенька,
Відчиниш рано-вранці свої двері.
Мене приведе стежка, моя ненько,
Під самий дім, де ти живеш тепер.
І бачу я, як ранньою порою,
Очима кліпаєш на перший промінь сонця,
І раптом зустрічаєшся ти мене —
Обличчя рідне повертає спокій в домі.
Хай день розтане, наче пара в небі,
Хай та хвилина зникне у роках,
Та знаю я: у кожній миті і потребі
Мене чекаєш з посмішкою на устах.
ММ<br>CristianVonDyuk
