Я підійшов в осінній тихий вечір
До дівчини, що сіла край ставка.
Виблискувати всю мвою дотепність
Була для мене справа геть легка.
Ми стрілися на новому вже місці,
Мій розум грав, та слух її втомив
Потік речей солодких на обійсті, —
Тож в вечір той її я не провів.
Побачень вир летів стрімкий, доречний,
І навесні для шлюбу час настав,
Сім'я росла у злагоді сердечній.
Мій дім дітьми потроху заростав.
Одну лиш річ я не збагну, о мила:
Ну звідки, ти, взяла такую силу?
АС<br>CristianVonDyuk
