22.14

Послухай уважно. Я вкотре вернулась назад.
В реальності тій розбігаються наші доріжки,
Я на роздоріжжі благала спочинку – хоч трішки,
І ти мені зовсім нічого тоді не сказав.
Одне повідомлення, втрачені двадцять секунд,
На моїм екрані блистять дві іконки про виклик,
І я до такого дзвінка абсолютно не звикла,
Та я завжди рада. Я рада твоєму дзвінку.
На іншій сторінці полеглі із нами герої,
Вони не пера та чорнил – булави і меча,
Їх точка – завжди невблаганна рука палача,
Під нею і я. Ось я знову зустрілась з тобою…
Старий манускрипт епігонство відчує здаля,
Летить світоч вічних наук крізь поля стратосфери,
Розкриє найменші деталі гидкої афери…
Ми там, й не спинилась – ні мить – ця велика Земля.
Як точку я відволічу й не поставлю завчасно,
Усе розлетиться в письмі – і роботі – ущент,
Розмиється напис водою, холодним дощем,
Лиш осінь та буде нещадно, космічно прекрасна.
Стою я вночі, а навколо простягнеться зал,
Велика уява малює мені візерунки,
З цієї петлі… мабуть, не було порятунку,
І жаль, що про це мені теж аніхто не сказав.
Шрифти розбирай або кресли намисто письмове,
Працюй допізна за старим дерев’яним столом,
Погоджуйся, як переконують, що повезло
Життя – воно ж тут. І для нього прекрасні умови.
Послухай уважно. Ця ти, цей наляканий ти,
Ви всі різнобічні. Мені, пересічній людині,
Яка вас зустріла у цій полуденній годині,
Ви геть не повірите. Справді, вам варто іти…
Я тисячі вас, відображень імлистих бажань
Складу в твою сутність – і втрачу, завідомо втрачу,
Я буду боятись. І знов неодмінно пробачу,
Далека межа загубилась на лезі ножа…
Прошу, нагадай, звідки я починала слова.
В моїй голові вже давно першостворений жах,
Ще б пак. Ми вмирали, і все – все на моїх очах,
І я залишаюсь у всіх варіантах жива.
І я перейшла у цей світ, відшукала вокзал,
Купила квитки і чекаю на твою валізу,
Я знову у твоє життя несподівано лізу,
Бо ти попросив.
І нічого іще не сказав.

Єлена