Я ніколи не стану великим,
Як мій тато.
Він давав безликим нам радість,
Запалював сотні серць.
Він дарував нам море і зоряний простір,
Вчив літати у мріях без меж,
В ту ніч, коли порох і холодний бетон
Були ліжком для нас серед веж.
Одне його слово мало силу таку,
Що могло з колін будь-кого підняти.
Він створив сотні гімнів на своїм віку,
А скільки ще міг би написати!
Його щастю не було видно краю,
Коли пір’я помітив на крилах моїх.
На радощах він вийшов в магазин за хлібом…
І як же мені його тепер не вистачає.
Я люблю Тебе, Тату!<br>CristianVonDyuk
