***

Я нікому не хочу лихого
Я живу , як то чую серцем
Прислухаюсь до нього , німого
Коли ж врешті воно озветься

Я не хочу нічого чужого
Що призначено не для мене
Я так довго просила у Бога
Заспокоїти серце шалене

Я так довго просила про спокій
Замість пустки , що розміром з небо
По дорогах життя широких
Все шукала дорогу до себе

І знайшла , тихий спокій світанку
Ніжний дотик бентежного вітру
Благодатність туманного ранку
Що вібрав усю велич світу

Закохалась у захід сонця
В перший сніг і у літню зливу
В шурхотінні жовтневого листя
Раптом стріла себе , щасливу

Хай закрите для інших серце
Та любові у ньому досить
Прийде час , воно знов озветься
І душа розцвіте , заколосить

Ольга Попович