***

Кожного ранку збираєш себе із уламків.

Шукаєш ту віру,якої давно всі зріклись .

Давно зруйнувались в душі всі повітряні замки,

Ти більше ніколи не будеш така,як колись…

Новини із фронту щораз накривають жахом.

Із кожним померлим героєм вмираєш сама.

Шукаєш ресурси,аби не поїхати дахом,

А вибір великий – злодійство і ницість ,шахеди,ракети ,зима.

І п'єш щось від нервів,і молишся так безутішно .

Бо ж жити потрібно…Живи,моя пташко,лети!

Виходячи в люди – малюєш на сòбі усмІшку

О,там ,поміж люду , багато таких як і ти…
Ольга Попович