Чи згуртувались квіти?
А біліють пилки на очах,
Палають не з жалем,
Щоб скоріш квітень пройшов.
А розсипаються атоми –
Нездавлені і незчавлені.
Чи милуються красою люди?
А світить сяйво без блискіток,
Сміттям заповнені зірки.
Стежить за всіма з коса,
Відриває частинки себе,
Бетоном заливаючи.
Чи зламався час,
Де ламаються серця,
Серця зведених до очей,
Заповнених сльозами,
З дощів кислотних,
Ніде не зберуться люди.
Чи з неба дивляться птахи?
А рубають руді дрова,
Спокійним мостом вдалечінь
Видна стежка мала,
Зі швидкістю світла
На лічильник не гляди.
Як дихає панелька?
Стогне і плаче лічильник,
Шкіру намалює,
Лінії стре червоні,
Не зімне це легені,
Не мине спокій удома.
Як сходить Сонце?
Так, воно і є, не з кров'ю
Брехнею і підставою заливати,
Водою активного умиватись,
Там Дніпро валить до моря,
А я і з тих, хто це відчуває.
Чи серджусь я і вона?
Зона коло неї… Мати двора!
Прикрашена металобрухтом,
Я віднині і він, мій дім,
Сховаюсь назавжди,
Не кинусь у прірву спасіння.
Назавжди?
Прийду я сюди,
Двір не світиться:
Знайшли у ній скарб,
У «дома» розсипався,
Як атом мирний.
Присвячується 40-річчю Чорнобильської трагедії, та тим, хто втратив свій дім назавжди.
1986 + 40 = 2026
MacfislLegend
