Вже замерзли і річка, і схили,
І далекий, спустошений шлях,
І калюжі, дощі що лишили,
Та не сльози на мо́їх очах.
Тихий плач, усього лиш від думки,
Що не за́йду в покинутий двір,
Не торкнуся рукою до хвіртки,
Не привернуть ті вікна мій зір.
Не вдихну ні весну ту, ні осінь,
Поруч з вітром не стану край хвиль,
Плачуть очі мої на морозі,
З цим змиритись не маючи сил.
24.01.2026.
Ганна Зубко
