"гойдався день…"

Гойдався день на сірій павутині
холодного осіннього дощу.
А я весну свою згадала нині
і холоду я в серце не пущу.
Згадала, як стояла в травах боса
й пила очима ранній цвіт зорі,
і обпікали ноги срібні роси,
і птаха славила той ранок угорі.
Летіла вдаль душа моя співоча,
немов сріблястий човник по воді,
і зорепадами уквітчувались ночі,
і дні спливали в сяйві золотім.
Бузкова заметіль крутила світом,
тяглись до сонця брості молоді,
а я зростала, і чекала літа,
і в осінь ще не вірила тоді.
<br>Тетяна Ярош