Ніч раз у раз тамує подих тихо,
Зібравши всі думки й переживання.
Накрила все, але підступне лихо
Несе нові й нові страждання.
Як нам хотілось жити і радіти
Ясному ранку і вечірнім зорям…
Та вже вморилася земля тужити,
Віддаючи усю себе Героям.
Тяжкі новини крають серце навпіл,
Ми зовсім розучились посміхатись…
І не співає вже так дзвінко жайвір,
Й душа вже так втомилась сподіватись.
А вітер дме і б'є дощем по вікнах
Безжально, мов знущаючись, жорстоко.
Стікають краплі, наче сльози, по руїнах,
Людські страждання розливаючи потоком.<br>Сухар Світлана
