Коли згасало світло і слова,
А світ згорнувся до німої тиші,
Лиш дві душі — скуйовджена й м’яка,
Співали оду серцю все гучніше.
Навколо — біль, часи без сну і дні…
І боротьба виснажлива із тілом.
Та кіт мурчав: «Ти зможеш, ти в вогні»,
А пес дивився віддано і сміло.
Були часи — не слухалась рука,
Думки снували нескінченні, вперті.
Та в мокрім носі, в ніжності кота,
Прохання чула: «Вирвись з пащі смерті!»
Вони не ставили питань: «Болить?» —
Чекали мовчки, дивлячись у очі.
І я вставала, лиш заради них,
Ламала своє тіло дні і ночі.
Тепер я йду. А поруч — хвіст і ніс,
Моя опора, мої вірні варти.
Цей іспит разом ми пройшли наскрізь.
Заради них… Це було того варто.
26 квітня 2026 р.
