Де не була б — на чужині чи в сні,
Мене тримає голос рідної весни.
І навіть вітер, що несе мене у даль,
Не змінить в серці — Україна — це мій храм.
Вона — у полі, в небі, у росі,
У золоті колосся на межі.
Її не знищить час, вогонь чи лід —
Вона — у мені. Я — її слід.
І навіть тут, де тиша замість грому,
Я відчуваю подих батальйону.
Я не забула, як звучить війна —
Вона і в мені. І вкраїні вона.
Я бачу сни, де рідне все горить,
Де дим і кров зливає злість і біль.
І навіть там, де мир — всередині щемить.
Бо серце б’ється в ритмі бойових подій.<br>Ольга Худан
