Фото зберігаю я в архіві,
Там усміх твій живе й горить.
Ті ночі, дні такі щасливі —
Їх не забути, хоч болить.
Я пам’ятаю наші руки,
Як в них ховалася душа.
Твої обійми — мов наука,
Що справжня ніжність не проста.
Ти сміялась — і світлішало,
В очах вогні, немов весна.
Мені з тобою так хотілося,
Щоб ця дорога була одна.
Тепер вночі тебе шукаю,
У снах приходиш, як завжди.
Було нам добре — це я знаю,
І не стирають час сліди.
Ти — перше все: і біль, і мрії,
І перший дотик до життя.
Тебе в собі я зберігаю,
Як ніжний спогад майбуття.<br>Ольга Худан
