Усе життя своє я розмістив в одній валізі,
Надбання всіх років на дно лягло,
Щоб тепло було їм і затишно, поклав я теплі речі,
За ручку взявся – і покотилось колесо.
Дорога йде то вгору, то на узвіз,
То прямо, то звивається змією,
Тягну життя, яке з собою взяв,
Та коліщатка дріботять дорогою моєю.
Дорогою я йду, я йду по ній не сам,
Попутники теж тягнуть власну долю,
Хтось сумно розглядає нас в вікно
Із думкою: чи треба нам з тобою.
Людиною світу став. Космополіт.
А речі то пусте, було – не стало,
Вони лиш супроводжують мене,
Яким я в світ прийшов, таким й зостанусь.
Надбання все моє – у голові,
Надбання все моє зі мною ходить,
Позбутися не дасть його ніхто,
Позбутися його у мене не виходить.
Ось так з валізою в руці,
Ось так із головою, де думки блукають,
Крізь терни йду, минаю манівці,
Свій шлях в майбутнє впевнено шукаю.
06.03.2026 Роздуми
