Вітер виє, мов звір уночі,
Сіра тінь лягла на поріг.
Ходить тьмою й шукає ключі,
Той хто душу продав — не зберіг.
Слово чорне — тягуча смола,
Впало тихим прокляттям на дім.
Де колись любов розцвіла —
Тліє попіл, і їсть очі дим.
Бродить світом непрощений прах,
І вода не змиває гріха.
Лиш тягучий і виючий страх,
І пустеля навколо глуха.
Крізь століття лунає цей крик,
Що застряг у кривавій біді.
Хто піддався спокусі — вже зник,
Тінню ходить по мертвій воді.
28 травня 2026 р.
