I. Вона (творення долі)
Пройшлася ниткою червоною по долі —
Багряним сяйвом спалахнула мить,
Стібками маки вишила у полі,
І ця червона нитка — не згорить.
Життя — полотнище, натягнуте на раму.
На ньому хрестик — днів буденних знак.
Ця нитка роз’ятрила давню рану —
Розквітло серце, мов червоний мак.
Не розірвати нить ту, що змінила долю,
Який би буревій не закрутив, —
Цей спалах випалив там мітку болю,
І маки там назавжди залишив.
Червоні маки майорять на білім полі,
Зростила на полотнищі квітник.
Пройшла ця нитка стежкою по долі.
Тепер ця доля — вишитий рушник…
– – –
II. Він (руйнування долі)
Пройшовся ниткою червоною по долі,
Залишив у душі пекучий слід,
Розсипав смуток, наче сіль на болі,
І розколов мій кришталевий світ.
Багряний колір той, неначе кров чи рута:
То — вени на розрив, тече печаль.
Тепер у вузол пам’ять туго скута,
Немов з горнила виплескана сталь.
Палає нитка і не хоче догорати,
Пронизує думки і кожен день.
Навчилася я заново мовчати
І не співати зранених пісень.
Але крізь сум і біль, що проростають тихо,
Я назбираю сил на новий крок.
Переболить усе колишнє лихо,
І стане тишею прожитий вже урок.
02 червня 2026 р.
