Якось у тиші, і наодинці,
Згадав я спогади з життя,
Мов опинився в серединці,
Аж захлиснули почуття.
Багато спогадів я маю,
Що блукають поміж дум,
Коли з них деякі згадаю,
То приходить в серце сум.
Закрив очі лиш на мить,
Все дитинство знову бачу,
Сльоза уже з очей біжить,
І я про себе тихо плачу…
Тону глибоко в думках,
Не знаю сам як описати?
Цю меланхолію в словах,
Я не в силах розказати.
Ця ностальгія і печаль,
І в обіймах злої смути,
Цієї ночі вже нажаль,
Не дадуть мені заснути.
З усіх сил хотів би я,
Про цей сум увесь забути,
Але, я знаю що життя,
Ми не в силах розвернути.<br>Ігор Лівак
