Доходить віку змучений каліка,
Прямує кволо до межі буття.
Не знавши слова доброго за вік,
І кличе в землю стомлене життя.
За каяттям утрачених нагод
Ховався геній, мудрий від природи.
Митець, що не чекає нагород,
Корчує гордість задля правди й згоди
Прибитий до землі, здолавши страх,
Він береже обітницю велику:
Іде в дім плачу, де вдовиці у сльозах,
До сиріт, все приховуючи втому,
Невидимий у натовпі людськім.
Солодкий спогад і тужливий дім
ДД
