Обміліла… Моя ти хороша!
Не вберіг і на пагорбі Хрест,
Повір слову — така ж ти пригожа
І в вінках ледь жовтіючих верб.
Твоїх хвиль дотулитись спішила,
Сотню верст подолала, а ти…
Після літа, на жаль, обміліла,
В твої во́ди уже не зайти.
Ненадовго я тут й ради тебе,
Перепона ця наче той сніг,
Бо́ги дня, Бо́ги я́сного неба,
Ви до берега хвилі женіть!
Щоб тулились до ніг, в камінь бились,
Сліди піни лягли на піски́…
Тихі сльози мої там лишились,
Де та річка, де ті береги.
11.08.2026.
Ганна Зубко
