Світ раптом вицвів, як старий екран,
Де замість фільму — сіра пелена.
Розвіявся із сподівань туман,
Лишилась тільки тиша крижана.
З ілюзій вже осипався фасад,
Зів’яли квіти в горщиках скляних.
І внутрішній, колись яскравий сад,
Тепер — склад меблів, ламаних, чужих.
Слова котились, наче доміно,
Та жодне не звело нові мости.
Усе, що сяяло немов кіно,
Вкриває пил та попелу пласти.
В польоті мрій заклякнув льодом птах —
Там кожен контур виявився склом.
Душа застрягла в сірих поверхах,
Притиснута до стін важким крилом.
Ліхтар плює лимонним світлом в бруд,
І небо схоже на старий брезент.
Ілюзій крижаний і тихий суд
Розчаруванню присудив патент.
Розсипались… І не болить ніде.
Лиш пальці пахнуть крейдою й вином.
Ніхто по цій дорозі не піде,
Завіса впала ангельським крилом.
19 серпня 2026 р.
