Невже я зникну? Світ закриє очі?
Вже не почую галасу пташок?
І сон крутити перестануть ночі,
І стихне світ нечитаних книжок…
Невже мій попіл стане просто клеєм
Для вже розтрощених скляних розмов?
І час ковтне мене м'яким єлеєм,
Перетиратиме кістки знову і знов…
Застигне сріблом ртуті на підлозі,
Колишній мій задиристий запал.
І вже чужі обличчя на дорозі
П'є амальгама мовчазних дзеркал.
Де космос важко дихає ротами,
Ніч крутить мій останній тихий сон.
Розсиплюся у пил попід ногами,
Вросту залізом у німий бетон.
Ні! Стану шепотом старого бруку,
І тихим відблиском на мокрім склі.
Ще втішу чиюсь втомлену днем руку,
Лишившись світлом на нічній землі.
21 серпня 2026 р.
