і не почую більше співу птахів,
і не почує мати мого ласкавого "люблю",
і батькові в майстерні вже більше не допоможу.
у бога вже моя душа лежить давно —
десь з місяць,
може, я не знаю.
на хмарах десь високо я є,
а тіло моє досі лежить у полі: скоти не мали совісті прибрати мої останки душі.
але ось —
забрали та поклали у гробницю.
лежу тепер спокійно.
спочину я нарешті,
але не так вже як хотів.<br>Аніта Артюх
