Шановний читачу, мій дорогий.
Тобі, віддаленому від моєї хати,
Можливо, буде важко все сприйняти
І зрозуміти дивний намір мій.
Тут є чимало праведного гніву
До України. Це тому, що ми
Не хочемо від рук її загинуть,
Бо ми її ще дочки і сини.
Нам не до гасел: "Слава Україні",
Коли вона випалює наш край.
Хай ненароком, змушено нехай…
Але ж ми тут живемо і донині.
Емоції неначе шершнів зграї,
Бо я пишу тоді, коли болить.
На цій війні болюча кожна мить.
Тому я і не стримуюсь, буває.
Я не кричу. То чутно пташий гнів,
Котрим немає де повити гнізда.
Усе зруйноване, але й руїни міста
Тримають нас, як небеса птахів.<br>Боб
