Faule Kern (die Kirsche)

Я не знала, як так вийшло, що під крилами моїми з гнилі розквітала вишня.
Вишня плакала ця, мерехтіла, жодного з плодів сих не вронила.
І настільки солодко й гірко
Біллю-хниканнями ранок їй вкривати,
Що гілки ті тонкі в крила навтикала,
Розриваючи судини, м'язи вскрила.
Холодом спини сплетіння обіймала…
В дзеркало на мене спогляда:
"Подивись як пір'я фальшю тліє..
Чи невже з картонками насправді ти
Хмари розгрібати бурі вмієш,
Чи то декорації твої?"
Я бажала смілістю натхнути.
Щоб вона перформанс припинила.
"Це давно як буде моя мрія"
І зі скрипом відпадали механізми –
Не з металів сплавлені вони.
Вишня посміхнулась, з тонким тиском
Чи огидно-співчуттєвим виразом світила.
Поки я тепер не зрозуміла,
Що ймовірно була не права.
Листя, хоч понуре, обігріє;
Старістю й слабкістю хита,
І як циферблат мій завмира –
Я в тіні під нею вкриюсь.
Як звичайність моя накрива –
Знатиму, тепер я не сама.
Та цього ядра самотня впевненість –
Сльози з серцевини надбання.
Вже безодня не вмира…
Мов крізь гниль квітчатиме вона.
Аліса Давидова