Коли мене не стане — не кричи,
І не впускай у душу порожнечу.
Ти свічку тиху запали вночі,
І відпусти тягар, що тисне плечі.
Коли мене не стане і в саду,
Проллється дощ важкий на чорні квіти —
Я більше в гості зранку не прийду,
І серце не зумію обігріти…
Не стій у пустці мовчки у журбі,
Не плач за тим, чого вже не вернути.
Я залишаю сонце лиш тобі,
І все, що ми не встигли осягнути.
Хай вітер виє, рве суху траву,
І сипле попіл на холодні стіни.
У кожнім подиху я оживу.
Ти не впадай у розпач на коліна.
Скинь біль гіркий, затисни у кулак
І крик німий, і безутішний плач.
Мене немає. Тільки чорний знак.
Прислухайся… Почуй… Прошу — пробач…
16 травня 2026 р.
