Нашій нації не потрібно
мотивації!

Вірші, книги та новини

Вірші

Притча про художника

Світлана Сомош

Він взяв палітру, пензель й полотно, Шукав секрет, що бачити дано. Спочатку сонце вивів він з-за хмар — Сліпуче сяйво, мов небесний дар. Він думав: «Істина живе у світлі дня». Та сонце гріє й тих, де підлість і брехня. А потім — квіти ніжні виростив, Із фарб тендітне диво сотворив. Він думав: «Істину в красі знайду». Та вітер й дощ зламали чистоту. Зів’яли пелюстки, немов гірка сльоза. Земля зітхнула… і в долоні їх взяла. А потім, з розпачу, туманом все покрив, Там скелі, океан і бризки-дим. Безмежна велич, синя глушина, Де кожна хвиля — вічності стіна. Він знов подумав: «У стихії чистота». Та океан байдужий — синя пустота. Художник згас — залишив свій мольберт, і пензлі й фарби — чуда інструмент. Не дихає картина — не жива Душі немає — лиш пусті слова. Вся суть природи — у душі, в живім теплі, А фарби й полотно — лише провідники. Він зрозумів: живе те полотно — де в небі сонце, і в глибинах — дно. І океан не завжди мовчазний, Буває дикий, грізний, не німий. І не вмістити все життя на полотні, А лиш його відлуння — спалахи зорі. 13 травня 2026 р.

Коментарі

Коментарів ще немає. Напишіть перший.