Вірші про пори року: пейзажна лірика та краса природи

Зима без снігу, у дощі, Якась пародія на зиму, Дітям би ковзанки слизькі, А хтось би й сніжку кинув. Хтось би крутнувся в ковзанах, Торкнувся товщі льоду, Згори летів би хтось, як птах, На лижах аж до броду. Зачервони́в мороз би ніс, Заліз би в рукавиці, У дім […]

В нове Різдво зима прийшла, Морозяна, без снігу, Яскраве сонце без тепла, Сповита річка в кригу. Собачий гавкіт десь селом, Дерева в білій хвої, А кінь помахує хвостом, Тягну́чи воза в полі. Соломи з скирти повен віз, Якби ж то сніг та сани, Коник охоче б все те […]

Неочікувано, вранці біле покривало опустилося на землю і все білим стало. Враз дерев скелети вбрались у білі наряди Дивлячись на цю красу, приходить розрада, Заспокоєння, а смуток розтанув безслідно Мов серпанок розчинився тихо, непомітно. Прийшов спокій і надія на гарне майбутнє Віра- станеться щось дивне, справжнє, незабутнє. Це […]

Пригріло сонце й сніг поплив, Уся в струмках дорога, Співав все півень, говорив, Десь заревла худоба. Розщебетались горобці, Й синиці поряд дзвінко, Стрибали-гріли промінці, Торкалась гілка гілки. Миттєво танув сніговик, Тулилась шибки муха, Хто зим не бачив тих, не звик --- Нехай уважно слуха. Жаль, не почує звук […]

Немає осені й не світиться зима, Відомо --- в грудні вже припаркувалась, Не білосніжна, в тому то й біда, Принишкла, в сірості сховалась. Дні у дощах, немає хуртовин, Сніг не біліє, холод не морозить, Нема птахів між змоклих горобин, Зимі ховатися вже досить. Хай вийде, снігом трохи хоч […]

ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО Лапатий сніг обтрушує крило, Мов білий спогад, що летить, кружляє, Шепоче вітер: «Вже таке було…» А він летить і м’яко так сідає. Змережаний морозом кожен звук, І тиша, наче вічність, оживає, Душа мовчить, бо втомлена від мук, А сніг летить і килимом лягає. Він […]

Вже віє пусткою із саду, А так не хочеться зими, Що вже крадеться тихо ззаду І той полон не обійти. Пірнути б в цвіт весни, у літо, Вслуха́тись в щебет, шелест трав, Щоб колосилось поряд жито, Зозулі голос не вщухав. Росу спіймати у долоню, У тінь пірнути верб […]

Ти плачеш, осінь, що ж, поплач, Днів залиши́лось зовсім мало, Зимі дощами ти віддяч, Щоби ступала болота́ми. Хай витісняє, ти іди, Бо уже справи всі зробила, І долетіли вже птахи, І відпочили у них крила. У відпочинку і поля, І у садах плоди зібрала, Усілась ве́рхи на коня […]

Світанок стиха привітався, Вже згодом ранок поклонивсь, Хтось із спросоння потягався, Хтось до ікон уже моливсь. Злилися з небом хмари сині, І бризнув променями схід, Злетіли зграї голуби́ні, Вписавшись в ла́стівок політ. Перегукнулись дзвінко півні, Собачий гавкіт тут, то там, Тягнули воза коні сильні В, злегка похлюпуючий, став. […]

Стоїть, не йде, дощами плаче, З рудої --- сіра осінь скрізь, Погля́да ворон, сумно кряче В безлистий, жовтий верболіз. Лишилось днів всього нічого, На руці пальці уже гне, Свого коня впряже гнідого, Поміж туманів поведе. 23.11.2025. Ганна Зубко

Минають дні, минає осінь, Ще пів листо́пада --- й зима, Невпинний вітер при дорозі Згрібає листя й розкида. То хрусне гілка, ясен скри́пне, Злітає листя, то біжить, То вітер стихне, а то свисне, Як та сопілка зазвучить. 19.11.2025. Ганна Зубко

Вже віє пусткою від саду, А так не хочеться зими, Що вже крадеться тихо ззаду І той полон не обійти. Пірнути б в цвіт весни, у літо, Вслуха́тись в щебет, шелест трав, Щоб колосилось поряд жито, Зозулі голос не вщухав. Росу спіймати у долоню, У тінь пірніти верб […]