Я знову у власному колі,
Я знову на холодній землі.
Та є лиш Аллах і сини мої,
І шепіт Шахади у вічній імлі.
«Ля іляха ілля Ллаг» — повторюю знову,
У цьому рядку мій притулок і щит.
Тримає мене ця священна основа,
Коли під ногами руйнується всесвіт.
Я вважав, я дуб — що стоїть і не гнеться,
Кремезний і гордий усім на заздрість.
Та шторм налетів, аж земля уже рветься,
І б'є у коріння цей шалений звір.
Мене вже зігнуло, ламаються віти,
Здається, ось-ось — і падіння прийде…
Але під землею тримають мої діти,
І Слово Твоє мене знов підійме!
Тріщить моя кора від лютого болю,
Нещадна стихія лютує і злиться.
Та я не віддам свою душу і волю,
Зігнутий дуб знов до неба піднімається!
Бо небо тримає над ним сильні крила,
І віра свята нову силу дає.
Молитва моя — найміцніша опора,
В Твоєму Імені — спасіння моє.
«Ля іляха ілля Ллаг» — звучить у тиші,
Шторм затихає, відходить пітьма.
Я знову стою. Спокій знов у душі,
Бо вище за Бога нічого нема.
