Як покличеш – прийду!
Як накажеш – зроблю!
Як образиш – прийму.
Як встромиш ніж у спину,
знецінивши покору;
Згадаєш те, що ховаю;
Скажеш те, про що мовчу –
я, звісно, спочатку погарчу.
Та Хазяїна не зрікаюсь,
вірності не збудусь,
велич з шаною прийму!
Веди як можеш,
самою будь-як не дійду.
Умов моїх не може бути?..
Добре… добре. Все, мовчу!
Як печалям моїм
даси цвіллю вкритись,
як шумним кольором багряним
відкриєш шлях бувалий, —
суд життя мого триває.
Все чесно, не завжди була слухняна…
Голос стану вихваляти,
твій, такий прекрасний!
Часом гучний,
суворий і ясний,
німими робить всі думки;
Однак, не завжди,
мінливий часто.
Чомусь нагадує мій власний…
Нісенітницю кричиш,
обурюєшся з нерозуміння.
Ніяк тобі не догодиш,
Я – собачка, Ти — несеш прозріння.
Я не милая тобі,
Чомсь досі поряд ти.
До скону разом ми,
тонемо в пітьмі!
Не проти настанов,
Насилля — то є любов.<br>Сон Назавжди
